Юною, сором’язливою, мовчазною, але дуже розумною. Такою я запам’ятала студентку Інститут богословських наук Вероніку Чорноус. Коли усі студенти щось чудили, Вероніка – читала. Але коли вона починала говорити, всі завмирали. У кожному її слові був якийсь сенс. І цим мені вона нагадувала патріарха Любомира Гузара, який або мовчав, або говорив надзвичайно цінні і глибокі речі.
Сьогодні Вероніка здобуває докторський ступінь в одному з вишів Австрії, де шукає дочки дотику між Церквами візантійського та латинського обрядів.
Історія Вероніки Чорноус
Вероніка Чорноус родом з міста Баранівка, що на Житормирщині. Виховувалася у католицькій родині. У дитинстві займалася волейболом і баскетболом, а також поглиблено вивчала англійську мову, оскільки планувала стати філологинею. Після школи вступила до Хмельницького національного університету, де почала вивчати польську мову. Через три роки вона стала студенткою Інституту богословських наук.
– Цей виш мені порекомендувала моя викладачка Ірина Сашко. Вступила я туди у 2018 році на катехитично-педагогічну спеціалізацію й паралельно вчилася у Хмельницькому. Поєднувати навчання у двох вишах було нескладно, бо я ніде не працювала, а лише навчалася, – відмічає Вероніка.
Її улюбленим предметом в інституті був вступ до катехитики. Колись дівчина думала, що катехитами можуть бути лише священники або монахині, але, як виявилося, катехизувати може й світська особа.
– Я була старанною студенткою. За п’ять років навчання пропустила лише одну сесію, коли їздила на практику до Польщі. Тоді я мусила наздоганяти пропущене і здавати іспит, який здавали студенти під час сесії. Пам’ятаю, що це була хвилююча мить і я вирішила, що якщо мені не вдасться це зробити, то значить це не мій шлях. Іспит я здала відмінно, – всміхнулася дівчина.
Згодом вона очолила Студентську раду, яка лише почала функціонувати в інституті і, попри свій сором’язливий характер, була досить активною – організовувала різні заходи, впроваджувала ініціативи студентів, спільні виїзди та наукові конференції.
– Студентська рада – це місток між студентами та викладачами. Очолювати її, тим паче першою, було для мене надвідповідально, але хтось повинен був зробити перший крок і показати іншим, що це почесна місія та гарна можливість проявити себе й зробити щось корисне для інститутської спільноти, – зауважує Вероніка.
Найскладнішим для неї, як і для більшості українців, був 2022 рік. Тоді вона працювала в інституті секретаркою, паралельно навчалася, писала магістерську роботу і разом з колегами дбала про людей, для яких будинок вишу став тимчасовою домівкою.
– Разом з тим, цей рік був наповненим гарними подіями. Насправді війна дуже зблизила колектив інституту. Ми стали однією великою родиною, а дехто з переселенців – друзями, зокрема, це літня пара – пані Вікторія та пан Василь, які після багатьох років спільного життя обвінчалися у нашому інституті, – пригадує Вероніка.
“Віряни Церков візантійського та латинського обрядів не повинні чекати, поки папа і патріарх досягнуть згоди, а вже зараз шукати те, що нас об’єднує, а не роз’єднує“.
Під час тривог вона брала твори Йозефа Рацінгера й готувала матеріали для своєї магістерської роботи. Адже писала вона про сакраментальний вимір Літургії в навчанні Йозефа Ратцінгера. Цю тему їй порекомендував брат, який є священником. Науковим керівником Вероніки був о. Богуслав Мігут, а допоміжним – о. Віталій Слободян.
– Іспит я складала дистанційно. Він був нескладним. Навпаки, я отримала задоволення від спілкування із досвідченими професорами, – зауважила теологиня.
На цьому її подорож у країну знань не завершилася. Вона продовжила вивчати богословську спадщину кардинала Йозефа Ратцінґера у Навчальному центрі східно-західних досліджень імені Св. Єфрема (STEP) в Австрії.
– Це навчальний заклад мені порекомендував о. Олег Жарук. Я довго вагалася, чи вступати туди, чи ні, адже не знала німецької, але врешті-решт наважилася, – пригадує Вероніка.
Особливістю даного навчального закладу є програма, за допомогою якої студенти вивчають різні богословські предмети з католицької та православної точок зору. Навчання проходить в малих групах за методом семінару, з використанням джерел та інших текстів, доповнених методичними вступами та короткими лекціями.
– Навчальний центр східно-західних досліджень був заснований у 2019 році. Наразі він пропонує ступінь магістра в галузі теологічних досліджень Сходу та Заходу Клостернойбурзі, на півночі Відня, у співпраці з Католицьким університетом ITI у Трумау, як зовнішню програму. Я вже завершила цю програму. Тема моєї магістерської роботи звучала так: «Східні та західні лінії традиції в інтерпретації блаженств Йозефа Ратцінґера/Бенедикта XVI – їхнє місце в Традиції та актуалізація». Зараз я здобуваю докторський ступінь. Свою наукову працю пишу на тему дівоцтва у стародавній Церкві на основі творів отців церкви, – розповідає Вероніка, для якої богослов’я стало невід’ємною частиною життя.
В перервах між навчанням вона займається декоративно-прикладним мистецтвом, пише ікони або катається на велосипеді вздовж Дунаю. Спокійне і врівноважене життя австрійців їй подобається. Як стверджує дівчина, вони вміють якісно працювати й знаходити час на сім’ю та відпочинок. Ймовірно, після навчання Вероніка почне викладати богословські предмети у своєму навчальному закладі. Про повернення до України поки не думає. Каже, все залежатиме від ситуації в країні.
Вероніка Чорноус, випускниця Інституту богословських наук
ДЖЕРЕЛО: Часопис Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії, IMMACULATA 5.