З 7 по 10 жовтня вперше в інституті відбулися реколекції для студентів. Їх провів отець Олександр Оріховський, ОР.
Час сесій в інституті доволі насичений, адже о 7:15 всі починають день ранковою молитвою, після сніданку розпочинається день занять з перервою на обід та Літургію і о 21:00 завершення день завершується вечірньою молитвою в каплиці та читанням Євагнелія. Увесь день студенти перебувають чи то в аудиторії за партою, чи то в каплиці на колінах. Незважаючи на таку насичену програму, всі були раді проведенню реколекцій, адже це додаткова можливість провести потрібний час у молитві.
Реколекційне слово отець промовляв до студентів під час проповідей та ввечері після лекцій.
Перший день був входженням у невідоме, адже ніхто до цього не проводив під час сесії реколекцій. Хвилювалися як студенти, так і отець Олександр. Перша посмішка, перше слово — і всі зрозуміли, що ці дні пройдуть круто, можна відкинути страх.
Теми були пов’язані як між собою, так і (найголовніше) зі щоденним Словом Божим, яке зміцнювало пережиття реколекцій. Так, теми не були для студентів новими, але розглянуті вони були під новим кутом.
Перша тема була про безумовну Божу любов.
“Чи відчуваємо ми Божу любов насправді? Чи розуміємо, що її не потрібно заслужити? Чи вміємо постати перед Ним у своїй простоті та без прикрас?” — саме з такими питаннями нас залишив отець Олександр сам на сам перед Господом під час Адорації ввечері.
Наступного дня розмовляли про богословів, які не можуть “підігрівати чиюсь яєчню, а мають годувати інших тим, чим смакують самі”. Богослов не зможе показати іншим Бога, якщо не буде Ним жити сам. Ми повинні горіти у полум’ї Божім, щоб запалити потім ним інших. Богослов — вогняний меч у Божих руках.
Далі була тема про те, наскільки важливо розпізнавати Божий намір щодо нас: “Покликання — це вибір найкращої Божої частки для нас. Тому, якщо ми не розпізнаємо його, то відмовимося від найкращого”.
Кожен день з обіду до пізнього вечора отець приймав кожного і кожну на сповідь та духовну розмову. На дверях кімнати священика завжди висіла табличка “зайнято — сповідь”, тож можна зробити висновок, що студенти йому довірилися та віднайшли у ньому духовного наставника.
У середу також була зустріч у групах, в яких кожен міг поділитися своїм пережиттям цих днів. Тоді усі побачили, наскільки по-різному може промовляти, доторкатися до людини Господь.
І напевно найголовніше, що прозвучало останнього дня: “Навчіться розпізнавати Христа в іншій людині. Навчіться приймати допомогу від інших. Христос хоче, щоб кожен мав підтримку. Тому варто шукати Христа у собі та в інших, щоб стати справжніми друзями”.
