IEF у Кракові: «Заповідь Христа, щоб ми були одно, потроху здійснюється»

…Це не була виснажлива подорож. Комфортний потяг до Перемишля, а звідти — не менш зручний автобус до Кракова, другої столиці Польщі. Місто над Віслою зустрічало нас сяйвом вечірніх ліхтарів та гуркотом і дзвониками трамваїв, що надавали йому романтичного настрою. Ще декілька хвилин поїздки на таксі, й ми — у студентському готелі «Жачек», відразу поруч із Плантами.

Наші польські друзі й водночас організатори 45 конференції Міжнародної екуменічної спільноти (International Ecumenical Fellowship) вітали нас усмішками та обіймами. Одразу вдалося відчути, що ми — довгоочікувані гості. Ще понад пів року тому Генеральна асамблея міжнародної екуменічної спільноти запросила студентів Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії Кам’янець-Подільської дієцезії взяти участь у міжнародній екуменічній конференції в Кракові. Отож, інститут мали честь представити: с.Схоластика Гулівата OSB, Катерина Лучко, Дарина Гулівата, Анна Суботіна, а також викладач інституту, др. Ірина Сашко.

«Бо любов до Христа спонукає нас»

Міжнародна екуменічна спільнота (International Ecumenical Fellowship) була заснована 1967 року, щоб поглиблено працювати над прискоренням видимої єдності між усіма християнськими конфесіями. Як зазначив нинішній голова IEF Рене Лефевр, «ця єдність має базуватися на дружбі, спільній молитві, слуханні одне одного та обміні дарами. Найголовніше — зробити Церкву єдиною, за допомогою оновлення та навернення». Щодва роки IEF організовує конференцію в якомусь із європейських міст.

До прикладу, 2017 року зустріч відбувалась у Віттенберзі (Німеччина) й була присвячена 500-річчю реформації. Натомість наступна конференція, 2021 року, відбудеться у британському місті Ліверпуль, вітчизні славнозвісних «Бітлз». Цьогоріч конгрес організовував польський регіон IEF, на чолі з проф. Пьотром Копцем та о.проф. Пшемиславом Кантикою — науковими працівниками Екуменічного інституту Люблінського католицького університету Йоана Павла ІІ. Зустріч відбулася під покровительством св.Альберта Хмельовського і тривала з 22 до 29 липня під гаслом «Бо любов до Христа спонукає нас» (1Кор 5,14). У конгресі взяло участь 190 учасників із 14 країн Європи та світу, серед яких уперше була представлена також і Україна.

Розмови й не тільки…

Це не була суто наукова зустріч. Радше можливість поспілкуватися в колі людей, яке вже 50 років єднається Архієрейською молитвою Христа про те, що усі були одно (див. Йн 17). Адже саме така єдність християн є запорукою віри всіх людей у те, що Бог є Любов. Звісно, щодня були лекції видатних християнських богословів, майстер-класи з писання ікон, заняття на тему Євангелія в кінофільмах, передання віри наступним поколінням, діалогу християнства з іншими світовими релігіями тощо. Однак учасників конгресу об’єднували насамперед спільна молитва та дружні розмови за філіжанкою кави.

Щодня відбувалися спільні богослужіння по різних храмах Кракова, зокрема — урочиста Вечірня у візантійському обряді в православній церкві, а також англіканська та лютеранська літургії в лютеранській кірсі чи Свята Меса в римо-католицькій францисканській базиліці. Звісно, ми не могли споживати Тіла і Крові Господньої зі спільного вівтаря. Проте на знак поваги одне до одного ми підходили до ієрархів різних християнських Церков та Спільнот по благословення. Крім того, незабутньою, бо надзвичайно зворушливою була спільна молитва у стилі Тезе. Медитаційний спів канонів, поєднаний з адорацією Хреста, насправді об’єднав нас у спільному благанні про мир та любов між усіма людьми й народами. Після молитви біля храму ще довго лунав гомін і спів людей, яким зовсім не хотілося повертатися на нічліг.

 

Щоб наша радість була повна

Здається, ще Марк Твен казав про те, що найкраще люди пізнають одне одного під час спільних мандрівок. Не забракло їх і під час конференції. Відвідування двох національних святинь Польщі: Кальварії Зебжидовської та Лагевніків, а також поїздка до Вадовіц, рідного міста св.Йоана Павла ІІ, чи екскурсії вулицями Кракова дозволили учасникам конференції та членам Міжнародної екуменічної спільноти глибше поділитися досвідом віри і своїми знаннями й богословськими міркуваннями. Натомість спільні розваги, танці, співи, а також скетчі, які представляли національні особливості різних європейських народів, допомогли не тільки відпочити, але й установити міцні дружні стосунки.

«Мене дуже вразила відкритість людей, яких я зустріла на екуменічному конгресі, — каже Дарина Гулівата. — Вразило те, що вони поступаються своїми принципами й бажаннями, щоб поступитися місцем для інших. Те, як члени спільноти IEF радіють, коли бачать нових учасників (нас); те, що під час розмов, зустрічей не було поділу між протестантами, католиками чи православними, — просто неймовірно! А найголовніше — я відчула, що заповідь Христа, щоби ми були одне, аби світ увірував, хоч маленькими кроками, але все ж таки здійснюється». Натомість сестру Схоластику Гулівату OSB здивувала відкритість до інших, простота й людяність видатних богословів і науковців світового масштабу, які брали участь у конференції.

«Адже ніхто не впроваджував жодного поділу між людьми. Не відчувалося ні зверхності, ні пафосу. Усі розмовляли, жартували, раділи присутності одне одного. Ми дуже вдячні, що мали можливість побувати серед таких людей і на такій конференції». «Взаємна любов — це, мабуть, найбільше, що торкнулося мого серця під час цього конгресу.

Учасники служили одне одному, допомагали, підтримували», — розповідає Анна Суботіна. А ось для Катерини Лучко конференція IEF стала новим і надзвичайно цінним досвідом, оскільки вона вперше була на такій зустрічі, де — як сама каже — «спільно, навколішках, перед розіп’ятим Ісусом, молилися не тільки католики, але й протестанти і православні». Я вперше молилася “Отче наш” українською мовою, коли навколо лунало безліч іноземних мов, — зізнається Катя. — Для мене стало новим, що різноманітність конфесій і духовних традицій може не ділити, а навпаки — об’єднувати. Після конференції я зрозуміла, що всі ми розділяємо статус Христових учнів! Тому нас має єднати велика любов і прагнення наслідувати Ісуса; не втрачаючи своєї тотожності, бути відкритим на тотожність іншого. Після такого досвіду хочеться лише більше любити, і щоб ця любов завжди була динамічною та дієвою».

Схожим переконанням у рамках своєї доповіді поділився лютеранський пастор, проф. Даріуш Хвастек: «Наслідуючи Христа, ми маємо бути гостинними до інших. Свобода християнина — це відкритість одне на одного, стосунки, взаємне пізнання й діяння, готовність до прийняття тотожності Іншого. Однак, відкритість до Іншого вимагає і самопізнання».

Не були безвідповідальними

Передсмертний заповіт Ісуса Христа був насамперед про єдність (див. Йн 17). Тому применшувати значення екуменічного діалогу у сучасному світі — це, що найменше, безвідповідально. Працювати на благо єдності всіх християн означає, водночас, дбати про автентичність християнського свідчення віри. Ця єдність не повинна проявлятися в уніформізмі чи однорідності, але в різноманітності й братерстві. Вона має відображати внутрішнє життя Пресвятої Трійці, де Бог є один, але в Трьох Особах. Декрет про екуменізм ІІ Ватиканського Собору «Unitatis redintegratio» навчає, що «майже всі [християнські Церкви і Спільноти] прагнуть, хоч і по-різному, щоби була одна і видима Церква Божа, справді вселенська і послана до всього світу, щоб він навернувся до Євангелія і таким чином був спасенний для Божої слави». Адже «таке [нинішнє] розділення виразно суперечить волі Христовій та є спокусою для світу. Воно шкодить найсвятішій справі проповідування Євангелія всьому творінню». Саме тому засновники і члени Міжнародної екуменічної спільноти (International Ecumenical Fellowship) вже впродовж 50-ти років палко моляться про цю єдність, а також докладають усіх зусиль, щоб якомога швидше настала одна вівчарня під проводом єдиного Пастиря, Ісуса Христа — єдиного Спасителя світу (див. Йн 10,16).

Ірина Сашко

Катерина Лучко

Фото: Катерина Лучко

 

Поділитися:

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *