Катя студентка IV курсу. Вона вивчає богослов’я у поєднанні із спеціалізацією суспільні комунікації. Від початку війни дівчина активно волонтерить чи то сама, чи разом з чоловіком.
Дівчина поділилася своїми думками про волонтерство:
«Я не вважаю волонтерство чимось фантастичним та геройським у теперішніх умовах. Якщо раніше, щоб волонтерити, потрібні були внутрішні поривання, глибока мета, яка би пояснювала собі “для чого?” і “чому?” або ж сильне бажання бути “сіллю землі і світлом світу”, то тепер волонтерити — це наш базовий обов’язок. Ти або на фронті, або волонтериш — іншого не дано (за умови, якщо ти ідентифікуєш себе українцем/кою).
Волонтерити — не означає, що потрібно самостійно збирати мільйони доларів. Просто запитати себе: “Що тут і тепер можу зробити САМЕ Я для нашого спільного добра та перемоги?”. І відповіді можуть бути різними — від плетіння маскувальних сіток, готування їжі військовим і до ремонту автівок на фронт, зібрання власними руками дронів (як, наприклад, робить моя близька подруга та однокурсниця Леся Меньок). Кожен із нас може щось інвестувати у майбутню перемогу — час, гроші, знання, фізичні сили; відкриваючи, розвиваючи і не закопуючи талант, бо в кожному є те, чим він і його діяльність може стати даром для інших. Просто варто відкрити очі на реальність, не перекладати відповідальність за перемогу на інших людей і почати діяти.
На цю тему є дуже доречний вірш Артура Дроня “Молитва”, який я дуже люблю і який, на мою думку, передає глибину любові сьогодення, важливі вчинки для душі і тіла у теперішній реаліях війни (військового пораненого у лікарні відвідати, загиблого з честю поховати, біженців у дім прийняти). Кожен вчинок, кожне слово, кожне мовчання важливе! Ось це і є волонтерство.
З плаваючими плавай,
з подорожуючими подорожуй,
як говорять у церквах.
З тією, яку зґвалтували,
і яка носить дитину,
дихай, дихай, дихай.
Із тим, який посивів,
збирай рюкзак до школи.
З обмороженими обморожуйся,
із контуженими блюй в окопі.
Із командиром танку,
якого шукають ще з жовтня,
знайдися, складися
з розкиданих частин.
Частичок,
як говорять у церквах.
А ще
з тим, який їсть мівіну на холодній воді;
з тим, який в полоні, і ніколи не розкаже;
з тим, якого встигли зачати,
але не встигли народити.
І з тією,
яка не встигла.
А ще
з тими двома дівчатками
десь у Рівненській області, пам’ятаєш?
Ми тільки їхали колоною на Схід,
а вони дивилися біля дороги
і поклали руки на серця.
І я тоді все зрозумів.
Загалом, я думаю, що християнство, у своїй любові та її вираженні, це те саме волонтерство. У труднощах, випробуваннях, у болях сьогодення ми можемо зустрітися із самим Христом і доторкнутися до Його ран через рани світу. “Усе, що ви зробили одному з моїх братів — ви мені зробили” Мт 25, 40
Також я вважаю, що волонтерити це круто, бо навколо себе збираються проактивні, свідомі люди. Це така несамовито крутецька спільнота безумовної любові і добра, що важко передати словами. Саме завдяки таким людям поруч я можу організовувати збори на підтримку ЗСУ та їх з легкістю закривати. Ми разом змогли зібрати гроші на тепловізор моєму батькові, також закрили збір на пікап для 44 ОМБр, долучилися до “великого кудлатого збору” зібравши разом більше 2 млн грн! Щоб залучити більше коштів часом потрібно креативно попітніти і вигадувати класні подарунки на розіграш чи веселі мотивації. Так, наприклад, під час “кудлатого збору” люди донатили на дві різні банки “підстригтися” чи “залишити волосся”, що з одного боку було веселою забавою, а з іншого — допомогло закупити 120 дронів на фронт.
Якщо ви раптом ніколи не волонтерили, але дуже хочете спробувати, то починайте з малого — долучайтеся до локальних ініціатив у ваших містечках. Так, наприклад, ми з чоловіком долучалися разом до Жмеринських ініціатив — збирали парафін, віск, старі бляшанки для виготовлення окопних свічок; організовували збір російських книжок, які здавали як макулатуру і за отримані кошти теж виготовляли окопні свічки, допомагали військовим; брали участь у місцевих ярмарках на підтримку ЗСУ.
Врешті-решт, є багато варіантів долучатися до перемоги! Наша реальність змінилася, тому мусимо й змінюватися ми, а не жити вчорашнім днем. Як писав о. Томаш Галік: “Сьогодні перед світом віри стоїть велике завдання, яке має свій педагогічний, терапевтичний, але й політичний вимір: навчити себе та інших жити в умовах реальності, якою ми не можемо керувати, жити у світі парадоксів та несподіванок, іноді несподіванок дуже жорстоких.” І в цій новій реальності ми маємо остерігатися фальшивих апокаліптичних пророків приреченості, що сіють страх, а натомість сіяти своїми вчинками любов, віру і додавати собі та іншим надію, адже “у любові немає страху” 1 Йн 4, 18.
Наостанок, хочу попросити вас не тільки сіяти це добро і любов, але й показувати це людям, своїм близьким через соціальні мережі, щоб волонтерство ставало нормою та звичайною буденністю. Пропоную усім, хто дочитав до цього моменту попрактикватися у цьому — закиньте пару гривень на збір на FPV нашої студентки Лесі Меньок і розповісти про це у себе на сторінці у Fb чи Instagram, щоб нас волонтерів ставало більше!»
5375 4112 1687 0589 (номер банки в моно)
4149 6090 2697 5179 (картка приват)
Катя, студентка ІV курсу богослов’я спеціалізації суспільних комунікацій про волонтерство.