Два роки тому
«О, нарешті! Давно пора…», – почула вона від рідних, друзів та знайомих, яким розповіла про те, що вирішила скласти вічні обіти. З того часу минуло два роки. Сьогодні Ірина Сашко — богопосвячена діва, яка від класичних монахинь відрізняється тим, що живе не у монастирі, а у власній домівці, і не носить габіту (монашу рясу).
Історія докторки теологічних наук, проректорки Інституту Богословських Наук та авторки низки наукових книг Ірини Сашко про те, що уявлення про черниць, які йдуть у монастир «із відчаю», — стереотип.
Еліта Хмельниччини
Коротка зачіска, окуляри, вишукані прикраси, щира посмішка та витончені манери. Вона несхожа на інших викладачів. Бо вміє бути на одній хвилі зі своїми студентами та студентками й водночас бути для них глибинним джерелом знань та взірцем непохитної віри. Ще одна риса її особистості — гостре почуття гумору і вміння складні речі пояснювати простими словами. Цього її навчила бабуся, яка також була педагогинею.
— У дитинстві я хотіла бути схожою саме на неї. А ще — на нині покійну сестру Яніну Цісельську. Це була монахиня, яка не носила габіту і мало хто знав, ким вона є насправді. Всі її називали просто «цьоцьою Янусею». Вона ж доглядала свою хвору сестру і завжди гуртувала навколо себе дітей та молодь. Про те, що вона черниця, я дізналася вже в дорослому віці…, — згадує Ірина Сашко.
Якою пані Ірина є викладачкою, знаю із власного досвіду. Бо свого часу і я була її студенткою. Пам’ятаю, з яким захопленням вона викладала теологічні предмети і як прищеплювала нам, студентам та студенткам, любов до книг та науки… Проте не все було так просто. Складати іспити у пані Ірини вдавалося не всім. Один провалила і я. Однак це стало для мене поштовхом до глибшого вивчення науки.
Писати теологиня почала в дитинстві. Тільки тоді це була поезія, а зараз — наукові статті та ґрунтовні теологічні книги.
— Так склалося, що на поезію у мене вже немає часу, — всміхаючись, зазначає жінка.
Наразі у її доробку чимало книг. Остання, над якою вона працює разом зі своєю подругою, буде про духовне материнство.
— Це дуже жіноча книга, яку ми пишемо для монахинь, — відмічає науковиця.
За освітою Ірина Сашко не лише теологиня, але й філологиня. Ступінь докторки богослов’я в галузі екуменізму здобула у 2013 році в Люблінському католицькому університеті імені Йоана Павла II. Після навчання повернулася на Батьківщину і наступних 12 років свого життя присвятила роботі на кафедрі ділової іноземної мови Хмельницького національного університету. Паралельно займалася науковою діяльністю та викладала теологічні предмети студентам та студенткам Інституту Богословських Наук, що у Городку, й семінаристам Вищої Духовної Семінарії.
Випуск пані Ірини 
Випуск пані Ірини 
Випуск пані Ірини 
Під час захисту докторської
У 2022 році вона стала проректоркою Інституту Богословських Наук і повідомила рідним, друзям та знайомим про намір скласти вічні обіти й стати богопосвяченою дівою, на що почула у відповідь: «О, нарешті! Давно пора…»
— З того часу минуло два роки. І у моєму зовнішньому житті мало що змінилося. Тому що я не живу у монастирі, а в себе вдома, не ношу габіту, а звичайний одяг і роблю те, що хочу і що мені подобається. Адже згідно з інструкцією Оrdo virginum (чин дів), до якого належу, я повинна жити в чистоті, мати свою харизму, тобто місію, й розвивати ті таланти, якими мене обдарував Господь, що я і роблю. Але якщо говорити про мій внутрішній стан, то я стала набагато спокійнішою, набагато впевненішою в собі й у мене зросло почуття безпеки. Що дуже дивно, враховуючи умови, в яких сьогодні перебуває наша країна, — зауважує Ірина Сашко.
Розвінчування міфів
Сьогодні вона своїм стилем життя, діяльністю та поведінкою руйнує міфи про те, що богопосвячені діви, чи монахині — це некрасиві та неуспішні люди, які не знайшли себе у світському житті й не зуміли створити сім’ю.
— Напевно, на це вплинули радянські часи. Коли людям нав’язували подібні думки. Але це неправда. Одна моя подруга монахиня була викладачкою Київського авіаційного університету, інша є директоркою дуже престижної в Україні школи, ще одна працює в IT-сфері й усі шоковані з того, як вона «шарить в компі». Ці люди є свідченням того, що кожна монахиня може реалізуватися у своєму покликанні. Так само як і богопосвячена мирянка. Ба більше, вони повинні це зробити, а не одягнутися в «мішок» і все життя страждати, робити з себе жертв обставин, мучитися, впадати в депресію, а потім говорити, що це Божа воля. Це абсурдно. Монахині та богопосвячені мирянки мають бути щасливими. Якщо так не трапляється, значить щось пішло не так, — стверджує Ірина Сашко.
На її думку, роль жінок у житті Церкви є ключовою. Говорячи про жінку, теологиня пригадує Богородицю, яка є найдосконалішою представницею людства. Універсальною особою, яка була і залишається взірцем для кожного та кожної з нас.
— Сказавши Богові «так», вона стала Його співпрацівницею у ділі спасіння, Матір’ю Церкви, головою якої є Христос. Тому у Церкві як чоловіки, так і жінки мають абсолютно рівні права, — наголошує теологиня. — Згадаймо лист Апостола Павла до Ефесян. Там він говорив: «Жінки, коріться своїм чоловікам». Цю фразу люблять повторювати чоловіки. Але вони забувають про наступне речення цього листа: «Чоловіки, любіть жінок своїх, як Христос полюбив свою Церкву». А як Христос полюбив Церкву? А помер за неї на хресті. Слабо, шановні панове?…
Мрія Ірини Сашко — створити в Україні Школу духовної формації. Ймовірність, що вона функціонуватиме у Городку.
Стаття зі cайту: ГОРОДОК City