Доповідь о. ліц. Сергія Хитрого, виголошена під час Катехитичного симпозіуму в Городку:
Дорогі учасники симпозіуму. В своїй доповіді я хочу зробити критичний аналіз перекладів і термінології, які на сьогодні вже зроблені. Праця зроблена насправді велика. Вже є переклади Месалу, обряди таїнств, Агенда, пісенники, польсько-український словник. Це справді велика допомога в євангелізації та душпастирстві України.
Однак, у своїй доповіді я хочу зробити критичний аналіз лише деяких перекладів й термінів. Щоб зробити весь аналіз – не вистачить лише одного симпозіуму. На початку хочу сказати, що справа перекладів мене цікавила ще в семінарії. Пам’ятаю, вже на 3 курсі я робив свій перший латинсько-український словник церковної термінології. Звичайно я не міг його оприлюднити, бо хто би мене слухав. Однак, ця праця допомогла мені випрацювати певну методологію, якої я, на жаль, не побачив у сучасних перекладах.
Кілька засад щодо методології.
По-перше: згідно правил, переклад повинен робитися з латини. Адже латинські тексти служать еталоном для перекладу на національні мови.
По-друге: в нашій ситуації потрібно врахувати факт, що християнство на наших землях існує вже 11 століть і певна традиція, а разом із нею термінологія, вже існує. Тому в багатьох випадках не потрібно «винаходити велосипед». Християнство на наших землях (дарма що переважно східне його відгалуження) вже увійшло в культуру України, тому інкультурація, про яку пишуть документи Церкви, повинна це врахувати.
По-третє: документи Церкви дуже конкретно пишуть про інкультурацію. Процитую кілька з них:
REDEMPTORIS MISSIO 52, 53.
EVANGELII NUNTIANDI 63 (c. 50)
CATECHESI TRADENDAE 53, 59
EVANGELII GAUDIUM 117, 154
Згідно цих засад переклади вдаються найефективнішими й найбільш практичними. Однак, теперішні переклади не завжди зроблені згідно цієї методології й тому, деколи виходять кострубатими і «неукраїнськими». Де-хто може сказати, що мова – це не головне. Для такої людини хочу процитувати Апостольське Повчання Йоана Павла ІІ Catechesi Tradendae 59: «В катехизі, як і в богослов’ї, справа мови є, без жодного сумніву, основною.»… Тому не варто недооцінювати мову в євангелізаційному та душпастирському служінні нашої Церкви в Україні.
Отже, хочу перейти до конкретних прикладів. Цю частину критичного аналізу хочу поділити на три частини.
1. Уніфікація термінів
Перед тим, як робити переклад, слід собі усвідомити одну дуже важливу, а одночасно просту істину: немає ані римо-католицької, ані греко-католицької мови. Є мова УКРАЇНСЬКА. Є українці римо-католики і греко-католики, які належать до різних обрядів (латинського й візантійського), але належать до одного українського народу й розмовляють однією українською мовою. Тому й термінологія повинна бути одна. Відмінними повинні бути лише терміни притаманні обряду. Тенденція типу «ми не будемо вживати ці терміни, бо вони греко-католицькі, а ми римо-католики» є хворою. «Римо-католик» – це не національність. Таку тенденцію я називаю «комплексом іншості». Він шкодить євангелізації, а також утверджує в людях переконання, що Римо-Католицька Церква в Україні – це Церква для етнічних меншин. В даному випадку великою проблемою є полонізми, які витісняють українські терміни лише тому, що вони не римо-католицькі.
Хочу навести декілька прикладів.
Оскільки я викладаю катехитику, то почну зі своєї галузі.
Катехеза чи катехиза
Ми всі звикли до слова «катехеза» і, на превеликий жаль так вчимо дітей і молодь. Але правильно українською мовою буде «катехиза», а не «катехеза». За правилами милозвучності й логічності мови. «КАТЕХИ» це твірна основа слова, від якої, за допомогою додавання суфіксів і закінчень утворюємо нові слова:
катехи-зм
катехи-за
катехи-зація
катехи-тичний
катехи-зувати
катехи-т (тка)
Крім того, в Катехизмі Католицької Церкви, Документах ІІ Ватиканського Собору, енцикліках та інших документах українською мовою вживається саме ця термінологія.
Дієцезія чи єпархія
В українській мові на означення церковно-адміністративного округу від віків існувало слово «єпархія». Терміну «дієцезія» до 90-х років у жодному словнику не було. Єдиний сенс впровадження цього полонізму – це щоб показати, що ми інші. Тобто цей «комплекс іншості». Чому полонізму? Бо немає в латині слова «diecezia». Є слово «dioecesis», яке в усіх словниках перекладається як «єпархія». Слово «єпархія» також споріднене зі словом «єпископ». Воно більш зрозуміле нашому народу й існує кілька добрих віків. А «дієцезія» незрозуміле й чуже.
Костел чи церква
Наступний полонізм дуже сильно підкреслює цей «комплекс іншості». В українській мові християнський храм означається словом «церква». Словами «Костел, чи костьол, чи косьцюл» називають польські католицькі храми. Хтось може сказати, що в українській класичній літературі це слово зустрічається. Так, зустрічається, бо це слово не українське, а радше етнічне з огляду на те, що ті, хто приходив на богослужіня до храму, переважно були поляками. То як вони мали називати свій храм?
Латина одне слово на означення спільноти вірних і на означення храму Божого: «ecclesia» відповідно з великої та малої літери. Так само в усіх основних європейських мовах: англійською, німецькою французькою, італійською, польською і навіть російською (Словарь литургических терминов). Чому в нас два слова. Ми себе вважаємо етнічною меншиною? Колись, дискутуючи на цю тему зі священиками, я почув такий аргумент: КОСТЕЛ від латинського CASTELLUM, тобто фортеця, а ЦЕРКВА від слова ЦИРК. Часом буває, що Церква подібна до цирку. Але CIRCULUMперекладається як КОЛО. В грецькій філософії кулею означалася досконала форма. Отже, «церква» – це місце формування досконалості. Окрім того, маю такий сумний досвід. На власні вуха чув, як людина казала: «я не піду до польського костьолу». Українець ходить до церкви, а не до костьолу.
Ксьондз чи отець
У Великому Тлумачному Словнику української мови знаходимо окреслення слова «ксьондз»: це польський католицький священик. Український католицький священик не називається «ксьондз», лише «священик», або «отець». В Польщі є традиція називати єпархіальних священиків «księżmi», а монахів та місіонерів «ojcami». В українській традиції такого нема. Тут кожен священик – отець.
Агенда чи Требник
В українській мові невідомо, що таке АГЕНДА. Натомість ТРЕБНИК більш зрозумілий. Адже всі освячення й благословення в українській традиції називаються «треби».
Подібна ситуація з такими термінами:
(неправильно) коронка – (правильно) вінець або вервиця;
(неправильно) пробощ – (правильно) парох;
(неправильно) палька – (правильно) покрівець.
Таких слів ще досить багато. У Словнику я всі зазначив. Тепер хочу перейти до молитов
2. Молитви.
Credo
Незважаючи на «комплекс іншості» ми все-таки маємо з греко-католиками спільний текст молитви «Отче наш». Але скільки я не питався, ніхто не дав мені відповіді, чому ми маємо різні варіанти молитви Credo. Адже оригінальний текст один. В даному випадку хочу звернути увагу на Апостольський символ віри. Український текст дуже гарний: немає сполонізованого словосполучення «Сина Його Єдиного», лише українське «Його Єдиного Сина». Однак, хочу звернути увагу на термін, який незрозуміло чому опинився у тексті, а саме: «відхлань». Що таке відхлань? Рідко який словник має таке слово. У словопедії я лише в одному словнику знайшов значення: провалля, прірва, безодня. Ці слова означають явище здебільшого в горах. Ісус у ніяку відхлань не сходив. Це єресь. В ККЦ написано зійшов в АД. Не плутати з російським «ад». Російська мова не випрацювала терміну на означення пекла. Але в українській мові існують богословські терміни «ад» і «пекло», які не є одне й те саме. Єтимологія слова «АД» виводиться з грецького «̒Άιδης», єврейською «шеол». Це країна померлих, де душі праведників очікували на прихід Спасителя. Натомість слово «пекло» в богослов’ї вживається на означення вічного прокляття, відлучення від Бога. Ісус Христос зійшов в ад, а не відхлань.
Радуйся, Маріє
Цієї молитви не вдасться уніфікувати з огляду на різні традиції. Але питання викликає оригінальний термін «κεχαριτωμένη». В молитві його переклали як «благодаті повна». Це форма далека від української. Я би навіть сказав, що це полонізм. І я це зараз доведу.
1. В грецькій богословській термінології є такі слова, які латина не може передати одним відповідником, лише вживає два слова. Наприклад:
– грецькою Θεοτόκος – латиною Dei Genetrix
– грецькою ҆Αειπαρθένος – латиною semper Virgo
– грецькою εύδοκία – латиною bona voluntas
Латина не мала одного слова, щоб перекласти ці слова. Польська зрештою також. Але українська мова має:
Богородиця,
Приснодіва,
Благовоління.
Це богословські терміни, які на наших землях існують дуже давно. На жаль, деякі з них замінили механічними замінниками, типу завжди Діва.
На термін «κεχαριτωμένη» латиною також не було одного слова, тому переклали «gratia plena». Але в українській мові цей термін перекладається одним словом «БЛАГОДАТНА». І ось докази:
А) κεχαριτωμένη взяте з ангельського привітання Лк 1, 28. В трьох основних перекладах Біблії українською мовою (а саме: Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького; Івана Огієнка; Івана Хоменка), а також в інших перекладачів (патріарх Філарет, Олександр Гижа, Морачковський), термін «κεχαριτωμένη» перекладений як «благодатна». Це біблійний термін.
Б) УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ (і навіть в московському патріархаті, про який не дуже хочу тут згадувати) у їхньому відповіднику ангельського привітання вжито слово «благодатна»: «Богородице Діво радуйся, Благодатна Марії, Господь з Тобою і т.д.». Тобто українці усіх традиційних конфесій називають Діву Марію «благодатна». Усі, крім нашої.
В) Українською не говориться «благодаті повна». Хоча ми вже звикли, але це словосполучення ріже вухо; ми так не говоримо. Наприклад: як краще звучить: стакан води повний, чи стакан повний води? Мішок картоплі повний, чи мішок повний картоплі? Перший варіант ріже вухо, бо ми так не говоримо. Але до «благодаті повна» ми вже звикли. Ми. Але не інші люди, до яких ми послані з євангелізацією.
Г) Ті, хто не знає української мови вважають, що термін «благодатна» означає, що Діва Марія сама роздає благодаті. Це помилкове судження. І я це доведу. Є така частина мови як дієприкметник. Він утворюється від дієслова. В українській мові, на відміну від польської та російської, дієприкметник виступає лише в пасивному стані. Немає дієприкметників активного стану. Слово «благодать» – це, згідно граматики, іменник. Однак, за своїм значенням він виражає дію (так, наприклад, як «швидкість»).Отже, «благодатна» в значеннєвому сенсі свого роду дієприкметник. Але, згідно правила української мови, пасивного стану. І якщо добре вчитатися, то самі переконаємося: «БЛАГО»-«ДАТНА». Не «-ДАЮЧА».
Д) Вітаючи Марію, архангел надає Їй нове ім’я. Зі мною погодиться кожен бібліст. А що це за ім’я «благодаті повна». Українською це звучить кострубато. Натомість, виходячи з вище згаданих розмірковувань правильно би було «благодатна».
І ще одна помилка є в цій молитві. Цього разу стилістична. Згідно українського правопису якщо слово закінчується на «і» то не може після нього стояти сполучник «і». А в тексті молитви читаємо «…нині і…». Правильно потрібно замінити «і» сполучником «та». Тоді молитва правильно звучала б наступним способом:
«Радуйся, Маріє, Благодатна, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, Ісус. Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині та в годину смерті нашої. Амінь.»
Під Твою милість
Ця молитва походить з ІІІ століття з під Єгипту. Її грецька версія трохи різниться від латинської.
Sub tuum praesidium confugimus, sancta Dei Genetrix.
Nostras deprecationes ne despicias in necessitatibus,
sed a periculis cunctis libera nos semper, Virgo gloriosa et benedicta.
Ὑπὸ τὴν σὴν εὐσπλαγχνίαν, καταφεύγομεν, Θεοτόκε.
Τὰς ἡμῶν ἱκεσίας, μὴ παρίδῃς ἐν περιστάσει,
ἀλλ᾽ ἐκ κινδύνων λύτρωσαι ἡμᾶς, μόνη Ἁγνή, μόνη εὐλογημένη.
Закінчується ця молитва на слові «благословенна»: в латинській версії «Діво Преславна і благословенна», в грецькій «єдина чиста і благословенна». Подальший додаток «О Владичице наша і т.д.» до оригіналу молитви не належить. Це польський додаток, який правдоподібно бере свій початок в Середньовіччі, де траплялося часом надуживання культом святих. Цей додаток увійшов у польську традицію, але в українській його не було. Навіщо його впроваджувати, якщо він навіть трохи збуджує контроверсію. Діві Марії приписуються титули Ісуса Христа і Святого Духа. Документи Церкви це пояснюють. Але підозріло і неоднозначно виглядають слова «З Сином своїм примири нас». Ісус сам є Примирення за наші гріхи, а тут виходить, що потрібно сповідатися Марії, бо Вона примирює з Сином. Для уніфікації пропонується греко-католицька версія цієї молитви, перекладена з грецької версії, оскільки ця версія більш давня. Лише для цікавості приведу приклад як колись ця молитва звучала польською:
Pod opiekę Twojego miłosierdzia uciekamy się, o Matko Boża.
Nie odrzucaj próśb, [które do Ciebie zanosimy] w naszych potrzebach,
lecz zachowaj nas od niebezpieczeństwa, [Ty] jedynie czysta i błogosławiona.
3. Літургійні тексти.
Наступну частину своєї доповіді хочу присвятити деяким літургійним текстам. Важко усі тексти перевірити, для цього потрібен ще один симпозіум. Але хотів би звернути увагу на деякі тексти. На початку слід сказати що більшість літургійних текстів – це тексти біблійні. Найбільш логічно би було зробити літургійний переклад Біблії й потім використовувати його в усіх літургійних текстах. Але, на жаль, і тут не обійшлося без перекладів з польського оригіналу. Ось лише кілька прикладів.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, Любов Бога Отця і сопричастя в Святому духові нехай будуть з усіма вами. Це текст потрібно було би взяти з 2 Кор 13, 13. В латинському Месалі додано слово «нашого». Натомість як в латинському Месалі так і в українському перекладі немає слова «Отця», а також написано форма «сопричастя Святого Духа», а не «сопричастя в Святому Духові». Правильним мав би бути такий текст: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і сопричастя Святого Духа». Виникає питання: чому ж «Бога Отця» і «в Святому Дусі». Відповідь проста: бо «Miłość Boga Ojca» i «Dar jedności w Duchu Świętym».
Господи, змилуйся над нами. Такої формули в українській богословській мові взагалі немає. Це типовий полонізм. Kyrie eleison українською перекладається як «Господи помилуй». Богослов’я цієї формули дуже глибоке: під час Літургії, молячись цим закликом, ми, як розумне створіння, просимо не лише за себе, але за усе створіння, за увесь космос. Якби йшлося про нас, то була би форма, як в «Агнче Божий»: miserere nobis, тобто помилуй нас.
Проголошуємо смерть Твою, Господи Ісусе, сповідуємо Твоє воскресіння і очікуємо Твого пришестя в славі. Текст дослівно перекладений з польського. В латинському Месалі написано: Mortem tuam annuntiamus Domine et tuam resurectionem confitemur donec venias.Українською слід було перекласти так : «Проголошуємо смерть Твою, Господи, сповідуємо Твоє воскресіння, аж поки повернишся». До речі цей текст гарно лягає на грегоріанські ноти. В Месалі ноти трохи примітивні.
Подяку складаємо. Такого словосполучення в українській мові нема. В біблійних текстах зустрічаємо такі форми: подяку віддати, подяку воздати, подяку вчинити, дякувати, благодарити. Складається вірші, або якісь речі, але не подяку. Це полонізм.
Через Христа, з Христом і в Христі. Ця форма взагалі вбиває богословський сенс і деформує релігійне сприйняття того, що відбувається. Молитва перед цими словами закінчується формою «… через Господа нашого Ісуса Христа». Потім священик підносить Ісуса в Пресвятих Дарах показує Його людям і мав би промовити до Бога: через Нього, з Ним і в Ньому. Але і в цьому випадку виграло польське «przez Chrystusa z Chrystusem i w Chrystusie».
Прикладів можу навести ще більше, але закінчується час і хочу зробити висновки. Згідно документів Церкви кожен народ має право молитися своєю рідною мовою. Це запорука доброї євангелізації та розвитку богослов’я.
Поки в нас буде «комплекс іншості» , ми свідомо чи підсвідомо будемо творити свою мову, яку розумітимемо лише самі, не усвідомлюючи, що людина з поза церковного середовища її не розуміє і несприймає. А це означає, що своїм церковним суржиком ми закриваємо дорогу до спасіння іншим людям. Чи не страшно потім за свої звички відповісти перед Христом?
І позитивний аспект: українська мова – це мова багата й милозвучна. Таку мову дав нам Бог. Це Його дар. Це великий гріх занедбання не використати таке знаряддя для євангелізації, а замість того послуговуватися механічним, потворним, тупим церковним суржиком. Якщо хочемо справді проголошувати Царство Боже, євангелізувати згідно вчення Ісуса Христа й бути вірними Документам Церкви, то давайте виправимо те, що в міру людської обмеженості, зранень й народженої ними закомплексованості було спотворене. Пам’ятаймо: тут справа не особистих амбіцій, а спасіння людських душ.
Джерело: CREDO