Школа для капеланів
У Городку функціонує єдина в Україні Школа капеланського служіння. Її викладачі готують священників до роботи на передовій і у тилу.
Про мету Школи Городок.City розповіли єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук, який родом із Городка та директорка Школи Аліна Нєколаєвська.
Хто такий капелан
За словами єпископа, капелан — це священник, який є поруч військового. І військовий у будь-який зручний для нього час може поговорити з ним про все. Цю розмову, як і сповідь, капелан має зберігати у таємниці.
— Досить часто священник стає свідком внутрішніх переживань і трагедій військового. Насправді найбільший тягар для священника — бути учасником страждання іншої людини, — відмічає городоччанин.
Історія створення Школи капеланського служіння
Школа капеланського служіння розпочала свою діяльність у листопаді минулого року. Однак ідея її заснування виникла два роки тому. Після того, як єпископа Павла Гончарука призначили відповідальним за капеланів Римо-Католицької Церкви в Україні. Маючи досвід служіння військовим та їхнім родинам і спілкуючись з капеланами, єпископ був переконаний, що для ефективної роботи потрібні відповідні знання.
Відтак у нього виникла ідея створення подібної школи й залучення до викладацької діяльності професорів з різних навчальних закладів і духовних семінарій країни. І лише коли розпочалася повномасштабна війна, вдалося створити програму, яка була затверджена Конференцією Єпископату України Римсько-Католицької Церкви.
— Сьогодні у Школі навчається понад 30 священників та монахів з різних куточків України. Під час навчання вони проходять теоретичну та практичну підготовку із богословських, філософських, історичних та психологічних дисциплін. Крім цього, проходять курс тактичної медицини та фізичної підготовки, щоб у майбутньому ефективно виконувати служіння капелана. Поки що вони пройшли п’ять із десяти чотириденних модулів, — розповідає єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії.
Навчатимуться майбутні капелани у школі до березня наступного року. А тим часом вже розробляється програма для навчання мирян, які в майбутньому зможуть працювати з вразливими верствами населення. Навчання у них розпочнеться восени.
— Мирян ми хочемо підготувати для того, щоб вони допомагали в парафіях. Працювали з військовослужбовцями, котрі повертаються з зони бойових дій, або з полону, організовували служіння родинам військових, які загинули, а також людям, яких війна вигнала з рідних домівок. Хочемо їм служити та робити це кваліфіковано, а відтак, потребуємо знань і досвіду, — зауважує директорка школи.
Вимога часу
Єпископ Павло Гончарук переконаний, що капелани й освічені миряни потрібні не лише на передовій, але й у тилу. За його словами, наша країна зараз перетворилася на один великий госпіталь. Війна вплинула на кожного з нас. Але дуже важливо розуміти те, що відбувається з військовими. Чому вони реагують так, а не інакше. Чому замикаються в собі та часто не хочуть виходити з дому. Чому так багато мовчать…
— Насправді за цих півтора року дуже багато чого змінилося і вже не буде так, як раніше. Відбулося багато змін, про які ми, як духовні наставники, маємо знати. Бо інакше просто калічитимемо людей. А священник — це та людина, до якої військовий рано чи пізно прийде. І в цей момент священник має бути озброєний знаннями, яких нас у семінарії не вчили. Адже ніхто тоді не думав про те, що нам доведеться служити в умовах війни. Але зараз ми служимо людям, які пережили великі трагедії, — наголошує городоччанин і зазначає, що перемоги не потрібно чекати. До неї потрібно готуватися. Оскільки з нею постануть нові виклики. Найпершим з яких, буде адаптація військових у мирному житті.
— Війна змінила їхню особистість. Але також війна вплинула на нас, людей, які живуть у тилу. Тил і фронт — це два різних світи. І після перемоги цих два світи зустрінуться в одній хаті, на одній роботі, в одній церкві… Тому ми повинні навчитися розуміти одні одних і в цьому нам допоможуть знання.